Ще 10-15 років тому досить поширеним було переконання про те, що українським податковим органам досить проблемо отримати інформацію про закордонні фінансові операції та активи українських компаній та фізичних осіб, а також, що з аналогічною проблемою стикаються й іноземні податкові органи при отриманні інформації щодо України. І справді, така проблема існувала (та і досі певною мірою існує), у тому числі і з огляду на відсутність чітких процедур взаємодії між податковими органами різних держав.
З метою вирішення даної проблеми Україна ще в 2008 році ратифікувала Конвенцію про взаємну адміністративну допомогу в податкових справах, яка передбачила загальну модель обміну податковою інформацією між різними країнами. Однак дана Конвенція не працювала б без внутрішнього документу, який би регулював порядок надання податкової інформації українськими податковими органами на запит іноземних та порядок запиту необхідної податкової інформації із-за кордону.
Наразі такий порядок існує з 2022 року (затверджений наказом Мінфіну від 16.04.2022 року № 118, надалі – Порядок), і він був суттєво доопрацьований у серпні 2025 року, що вказує на систематичну реалізацію податковими органами України наміру налагодити робочі канали отримання та надання інформації щодо платників податків, які функціонують у різних юрисдикціях.
Отже, за якою процедурою діятимуть українські податківці, якщо їм потрібно буде отримати інформацію щодо конкретного українського платника податків за кордоном?
Порядок передбачає, що головний інструмент для цього – вихідний запит від ДПС України до відповідного компетентного органу іноземної держави. Запит може бути надісланий лише якщо між Україною та такою державою є міжнародний договір, який передбачає можливість такого запиту (коло країн, з якими ця умова виконується, є досить широким).
Щодо підстав для направлення запиту, то формально Порядок обмежує податківців вимогою обґрунтувати у запиті, що відповідь на нього допоможе визначити, чи порушив платник норми податкового законодавства. Однак в той же час перелік підстав для направлення запиту є невичерпним, оскільки передбачає можливість його направлення «в інших випадках, в яких для виконання чи застосування положень законодавства України ДПС потребує отримання інформації від компетентних органів іноземних держав». Дане формулювання надає широкі повноваження українським податківцям щодо направлення запитів іноземним колегам.
Серед показових випадків, коли ДПС може надсилати запити іноземним органам, Порядок зазначає, зокрема:
- Якщо податкова вважає, що платник занизив податки під час виплаті доходу нерезидентам або що платежі нерезиденту не були задекларовані в Україні;
- Якщо платежі за кордон було здійснено на проміжну компанію, яка має ознаки технічної компанії, створеної виключно для переказування коштів у схемі без реальної господарської діяльності;
- Якщо є сумніви у достовірності поданої податкової звітності чи є розходження між показниками у митній декларації та фактично оприбуткованими/відвантаженими товарами;
- Для контролю за трансфертним ціноутворенням та щодо контрольованих іноземних компаній;
- У разі підозри щодо відмивання коштів.
Як бачимо, вихідний запит може бути досить зручним інструментом для отримання інформації під час здійснення податкових перевірок. І, як свідчить практика, податківці все частіше користаються цим інструментом при здійсненні податкового контролю.
Порядок досить детально інструктує податківців, як вони мають обґрунтовувати запит та надавати пояснення суті справи іноземним колегам-адресатам запиту, що має суттєво підвищити результативність отримання відповіді. Зокрема, вказується на необхідність наводити детальні пояснення щодо справи, надавати детальні дані щодо осіб, яких стосується запит, наводити описи структури групи компаній, розрахунки можливого податкового боргу, робити посилання на наявність відповідної інформації в інтернеті тощо. Тобто, вихідний запит не є якоюсь формальністю, він може бути досить дієвим інструментом виявлення інформації про закордонну діяльність українського платника податків.
Також не варто забувати, що Порядок передбачає і зворотне надання інформації іноземним контролюючим органам на їх запит (вхідний запит). При отриманні такого запиту ДПС діє так, якби вона діяла за власною ініціативою чи за запитом іншого державного органу України, що підвищує ефективність отримання іноземними органами необхідної їм інформації. Відповідь на вихідний запит надається у межах максимального строку у три місяці після його отримання. Окрім самої відповіді, ДПС також має надати іноземним колегам підтверджуючі документи щодо інформації, наведеної у відповіді.
Варто також згадати, що Україна наразі приєдналася і до системи автоматичного обміну податковою інформацією згідно Багатосторонньої угоди компетентних органів про автоматичний обмін інформацією щодо фінансових рахунків. В той час як аналізовані вище запити мають індивідуалізований характер та використовуються у разі конкретної зацікавленості податківців у певних операціях платника, вищезгадана багатостороння угода передбачає автоматизоване направлення визначеної нею інформації без необхідності будь-яких запитів. Проаналізувавши автоматично отриману інформацію із-за кордону, українські податківці можуть використати її як підставу для направлення персоналізованих запитів іноземним колегам.
Як бачимо, обмін податковою інформацією між державами – це вже реалія сьогодення, інструмент, який набуває все більш чіткого застосування, у тому числі, і завдяки обміну запитами щодо конкретних платників податків між податковими органами різних держав.
